Засоби розвитку витривалості та методи контролю
Витривалість — це здатність людини протистояти фізичному стомленню під час м'язової діяльності. Загальна витривалість проявляється під час тривалої роботи помірної інтенсивності з використанням усього м'язового апарата людини (вона переважно залежить від функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем). Під спеціальною витривалістю розуміють витривалість у певній руховій діяльності. Вона залежить від можливостей нервово-м'язового апарата, швидкості витрати ресурсів енергії та ін.
Основні засоби розвитку витривалості: циклічні рухи (біг, плавання, лижі, ковзани, веслування);
ациклічні вправи, що штучно організовані як циклічні (аеробіка, ритміка); засоби комплексного впливу (рухливі та спортивні ігри, смуги перешкод, колове тренування та ін.).
Загальну витривалість можна розвивати за допомогою рівномірного (безперервного) або інтер- вального методу. Рекомендації для розвитку загальної витривалості з використанням рівномірного (безперервного) бігу:
тривалість бігу повинна бути не менше ніж 3-5 хв;
швидкість бігу — такою, за якою значення пульсу складають не більше ніж 140 уд/хв; навантаження в серії занять слід збільшувати за рахунок збільшення їх обсягу, а не інтенсивності.
Рекомендації для розвитку загальної витривалості з використанням інтервального бігу:
довжина відрізків повинна складати 100—150 м, швидкість — 75-85 % від максимуму; частота пульсу під час бігу — приблизно 160- 170 уд/хв;
3-5 повторень із інтервалами для відпочинку між повтореннями 45-90 с.
Під час більшості фізичних вправ на розвиток витривалості сумарне навантаження на організм характеризується:
інтенсивністю вправ; тривалістю вправ; кількістю повторень;
тривалістю інтервалів і характером відпочинку.
Про рівень розвитку витривалості свідчать такі показники:
зовнішні (характеризують результативність рухової діяльності під час стомлення); внутрішні (відбивають зміни у функціонуванні різних органів і систем організму, що забезпечують виконання певної діяльності). |