Різні  люди  мають  різну  здатність  виконувати  певні  види  робіт. Одні  успішно  виконують  високо інтенсивну  роботу,  але  зазнають труднощів при тривалій роботі. Інші виконують роботу тривалий час не знижуючи  інтенсивності, ще  інші — швидко знижують  інтенсивність і припиняють роботу. Окремі особи (включаючи і дітей) мають дивовижну працездатність. Витривалість людського організму справді має величезні ресурси, які за певних умов можна реалізувати.

Витривалість  є  наче  зворотною  стороною  втоми. Витривалішим є той, хто за рівних умов менше втомлюється, або в кого втома настає пізніше.

Отже, фізична витривалість як рухова якість людини — це її здатність долати втому в процесі рухової діяльності.

Фізична  витривалість  має  велике  значення  для  життєдіяльності людини, бо дає змогу: тривалий час підтримувати високий рівень інтенсивності  рухової  діяльності;  виконувати  значний  обсяг  роботи; швидко відновлювати сили після навантажень.

Залежно від об’єму м’язів, які беруть участь у роботі, розрізняють три види фізичної втоми, а отже, витривалості:

•  локальну —  до  роботи  залучено менш  ніж  третину  загального об’єму м’язової маси;

• регіональну — в роботі бере участь від третини до двох третин м’язової маси;

• тотальну — одночасно працює більш ніж дві третини скелетних м’язів.

Між названими видами втоми (витривалості) немає прямої залежності. Найчастіше у професійній, побутовій  і  спортивній діяльності ми стикаємося з тотальною втомою, тому надалі розглядатимемо переважно питання вдосконалення витривалості щодо роботи, яка вимагає функціонування більшої частини опорно-рухового апарату.

Втома розвивається поступово, і в її розгортанні можна умовно виділити три фази:

• фаза звичайної втоми;

• фаза компенсованої втоми;

• фаза декомпенсованої втоми.

Залежно від специфіки роботи, розрізняють загальну та спеціальну витривалість.

Загальна витривалість як рухова якість людини — це її здатність тривалий  час  виконувати м’язову  роботу  помірної  інтенсивності  за участю  переважної  більшості  скелетних  м’язів.  Вона  базується  на вдосконаленні  роботи  вегетативних  систем  організму,  що  створює умови для її широкого перенесення з одного виду рухової діяльності на інший. При цьому встановлено, що перенесення загальної витривалості з циклічних вправ на ациклічні більш виражений, ніж навпаки.

Загальна витривалість є також необхідною передумовою високого рівня розвитку інших спеціальних видів витривалості. Загальну витривалість також називають «аеробною».

Витривалість щодо конкретного виду рухової діяльності (зокрема виробничої) називають спеціальною.

Серед спеціальних видів витривалості найважливішими є швидкісна, силова та координаційна.

Швидкісна витривалість людини — це її здатність якомога довше виконувати м’язову роботу з біля граничною та граничною інтенсивністю.  Вона  має  важливе  значення  для  забезпечення  ефективності циклічних рухових дій, спортивних ігор.

Силова витривалість людини — це її здатність тривалий час якомога продуктивніше долати помірний зовнішній опір. Мається на увазі  різноманітний  характер  функціонування  м’язів  (утримання  пози, повторне виконання вибухових зусиль, циклічна робота певної інтенсивності).

Розрізняють статичну і динамічну силову витривалість. Статична — пов’язана з необхідністю тривалий час напружувати м’язи або утримувати позу (ковзанярський спорт, гімнастика, боротьба, парусний спорт).

Динамічна  силова  витривалість  характерна  для  циклічних  вправ (біг, веслування), спортивних ігор, поєдинків.

Координаційна  витривалість —  здатність  людини  тривалий  час виконувати складні координаційні вправи без порушення ритму їх виконання, рівноваги та взаємоузгодженості. Вона виявляється у спортивних видах гімнастики, фігурному катанні тощо.

Немає ефективнішого способу підвищити витривалість організму, ніж систематичне стомлення. Якщо позбавити організм втоми, витривалість поступово згасає. Стомлюючи організм, ми стимулюємо відновлювальні процеси, внаслідок чого підвищується витривалість.

Важливим  є  знання  факторів,  що  зумовлюють  витривалість, оскільки їх потрібно брати до уваги в методиці розвитку витривалості. Такими факторами є:

• структура м’язів — люди, у яких переважають червоні м’язові волокна, мають генетичні задатки до тривалої роботи, проте змінити структуру м’язів ми не в змозі, тому цей фактор можна лише брати до уваги;

• внутрішньом’язова координація виявляється у почерговому залученні до роботи рухових одиниць м’язів при тривалому виконанні вправ  із  неграничною  інтенсивністю. Вона  добре  розвивається  при виконанні вправ на тлі помірної втоми. При жорстких режимах навантаження та відпочинку до роботи залучається щораз більша кількість рухових одиниць м’язів, що несуть основне навантаження у відповідній вправі. Це прискорює розвиток втоми;

• міжм’язова  координація  допомагає  залучити  до  роботи  лише ті м’язи, що несуть основне навантаження при виконанні певної вправи. Це сприяє економії енергії, а, отже, забезпечує можливість виконувати більшу за обсягом і інтенсивністю роботу. Хороша міжм’язова координація зовні виявляється у плавності, злитості рухів, відсутності скутості. Міжм’язова координація удосконалюється при виконанні тренувальних завдань лише на тлі помірної втоми;

• продуктивність роботи  систем  енергозабезпечення — в досягненні високих показників витривалості важливе значення має фактор енергозабезпечення м’язової діяльності, яке досягається ефективним  функціонуванням  системи  постачання  кисню  до  організму (аеробне джерело).

Показниками  ефективності  роботи  цієї  системи  є  її  потужність, ємність, рухливість та економічність:

• потужність — визначається рівнем максимального споживання кисню;

• ємність системи енергозабезпечення визначається об’ємом запасів субстратів окислювальних реакцій, що можуть бути використані при тривалому виконанні напруженої роботи;

• рухливість системи аеробного енергозабезпечення характеризується швидкістю розгортання процесів окислення на початку  інтенсивної  і  довготривалої  роботи  та  при  значних  змінах  інтенсивності виконання  тривалої безперервної роботи  (рваний біг). Чим швидше розгортаються аеробні процеси до оптимального рівня, тим економніше проходить енергозабезпечення і продуктивнішою є робота. У нетренованих осіб розгортання функціональних можливостей аеробної системи триває 3—5 хв, а у добре тренованих — починається в кінці першої хвилини;

• економічність рухових дій — чим менше енергії витрачає людина на одиницю виконаної роботи, тим продуктивнішою вона буде.