Поняття фізичного розвитку та фізичної підготовленості

Фізичний розвиток — це процес зміни форм і функцій організму під впливом умов життя, що визначається антропометричними показниками (зріст, вага тіла, окружність різних частин тіла, життєва ємність легенів — ЖЄЛ, пропорційність частин тіла, динамометрія, станова сила, а також морфофункціональні показники окремих органів та систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, травлення і виділення та ін.) та результатами те­стів з основних фізичних здібностей (сили, витри­валості, бистроти, спритності, гнучкості).

Фізичний розвиток характеризується насампе­ред суттєвими змінами функціональних можливо­стей організму в певні періоди вікового розвитку, які у свою чергу, характеризуються зміненням окремих фізичних здібностей і загального рівня фізичної працездатності. Зовнішніми кількісними показниками фізичного розвитку («фізичного ста­ну») є зміни просторових параметрів та маси тіла. Найбільш значущі прогресивні зміни форм і функ­ціональних можливостей організму відбуваються в дитячий та юнацький періоди.

Одним із основних критеріїв фізичного розви- ку є будова тіла. Вона визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідношенням розмірів тіла) та особливостями розташування окремих частин тіла.

Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають його конституцію. Конституція людини — будова організму (що зу­мовлена певним співвідношенням у розвитку ор­ганів і тканин), що тісно пов'язана з біохімічни­ми процесами життєдіяльності (водно-сольовий і вуглеводно-жировий обміни). Саме ці процеси метаболізму впливають на будову тіла, зумовлюю­чи ступінь розвитку жирових відкладень, кістяка, м'язів, отже — форму грудної клітки, черевної по­рожнини, спини, ніг, рук, голови.

Фізичний розвиток людини залежить від умов навколишнього середовища (клімату, рельєфу місцевості, наявності водойм, гір, лісів) і соціально-економічних факторів (суспільного устрою, ступеня економічного розвитку, умов праці, побуту, відпочинку, харчування, рівня культури, гігієнічних навичок, способу життя, національних традицій тощо).

Усі ці фактори взаємозумовлені. Однак вирішальну роль відіграють соціально-економічні фактори: зміни умов життя суспільства сприяють змінам у фізичному розвитку людини.

Фізична підготовка — професійна спрямова­ність фізичного виховання, що характеризується специфікою завдань. Цим терміном визначають прикладну спрямованість фізичного виховання щодо трудової або іншої діяльності людини.

Загальна фізична підготовка — це процес фі­зичного виховання, що створює загальні передумови для високопродуктивної праці людини у будь- якій сфері. Спеціальна фізична підготовка спрямо­вана на підготовку до конкретної професійної або спортивної діяльності.

Основи самоконтролю під час занять фізичними вправами

Під час регулярних занять фізичними впра­вами й спортом дуже важливо систематично сте­жити за своїм самопочуттям і загальним станом здоров'я. Навантаження, що застосовуються, ма­ють відповідати фізичній підготовленості й віку.

Найбільш зручна форма самоконтролю — це складання спеціального щоденника. Показники самоконтролю умовно можна розподілити на дві групи — суб'єктивні й об'єктивні.

До суб'єктивних показників належать само­почуття, сон, апетит, розумова й фізична пра­цездатність, позитивні й негативні емоції. Як­що спостерігається погіршення самопочуття, сну, апетиту — необхідно зменшити навантаження, а за повторних порушень — звернутися до лікаря.

Щоденник самоконтролю потрібний для обліку самостійних занять фізкультурою та спортом, для реєстрації антропометричних змін, показників, функціональних проб і контрольних випробувань фізичної підготовленості, а також для контролю за виконанням тижневого рухового режиму.

До об'єктивних показників самоконтролю на­лежать: спостереження за частотою серцевих ско­рочень (пульсом), артеріальним тиском, дихан­ням, життєвою ємністю легенів, вагою, м'язовою силою, спортивними результатами.

Загальновизнано, що достовірним показником тренованості є пульс. Оцінку реакції пульсу на фі­зичне навантаження можна здійснити за допомо­гою методу зіставлення даних частоти серцевих скорочень у спокої (до навантаження) і після на­вантаження, тобто визначити відсоток частішання пульсу.