Сподіватися  на  успіх  упровадження  самостійних  занять  у  побут учнів можна, озброївши їх спеціальними знаннями та вміннями. Вміння поряд зі знаннями мають формуватися на кожному уроці.

Учені  вважають  самостійною таку  діяльність,  у  процесі  якої учень,  знаючи  її  кінцеву  мету,  сам  ставить  перед  собою  завдання, розв’язання яких веде до досягнення цієї мети, сам добирає необхідні засоби і способи дій, сам контролює їх правильність. На таку повноцінну  самостійну  діяльність  здатні  тільки  старшокласники.  Проте, щоб випускники школи вміли самостійно займатися фізичними вправами, вчитель має розпочати відповідну роботу якомога раніше. Це спонукає його розплановувати належним чином навчання (у напрямі посилення інструктивної функції уроку). Для цього необхідно розкривати технологію навчального процесу, роблячи її доступною кожному учневі.

Розв’язання завдань фізичного виховання на сучасному етапі потребує  постійного  звернення  уваги  учнів  на  те,  які  завдання розв’язуються за допомогою того чи  іншого прийому. Тут треба активізувати і думки, і дії школярів. Доцільно підводити дітей до усвідомлення мети будь-якої вправи, визначати шляхи її опанування, спонукати  до  порівняння  й  узагальнення.  І  робити  це  не  час  від  часу, а систематично.

Учні мають навчитися  самостійно підбирати  вправи чи  їх комплекси для розв’язання того чи іншого завдання, самостійно визначати дозування.

Доцільно навчити школярів готувати себе до наступної фізичної роботи (розминатися). Для цього в підготовчій частині уроку визначається  спрямування  вправ, що  пропонуються  до  виконання,  як вони впливають на організм. Обговорюється питання і про те, що різними вправами можна досягти одного  і того ж ефекту. Такий аналіз здійснюється поки що в найзагальніших рисах і в старших класах деталізується.

Може скластися враження, що за такої методики навчання, коли учням поставлені  завдання,  які потребують  творчої думки й осмислення власних дій, знижується рухова щільність уроків. Як правило, цього не відбувається, бо на велику частину завдань учителя учні відповідають не стільки словами, скільки діями.

Предмет  «Фізична  культура» —  не  тільки  робота  над фізичним удосконаленням особи, а й над  її  інтелектуальним розвитком. Це діяльна сфера формування особи, де їй дається повний простір для самостійної роботи, створюються умови для самовиховання, що має велике значення в розвитку позитивних якостей учнів. Адже самовиховання — це свідома, систематична праця особи над собою, спрямована на формування й удосконалення позитивних та усунення негативних якостей.

Серед завдань у сфері залучення учнів до самостійних занять головними є два:

1) навчити дітей визначати рівень своєї фізичної підготовленості та планувати й виконувати необхідні комплекси фізичних вправ для її вдосконалення;

2) виховувати мотивацію дітей до занять фізичними вправами. Дотримуючись поступовості у формуванні вмінь самостійно займатися фізичними вправами, вчитель має звернути увагу на низку моментів.

1. Пропонувати вправи для самостійного виконання можна лише після засвоєння їх на уроці у присутності вчителя. До свідомості школярів  треба довести, що досягти помітних результатів  вони можуть лише за умови тривалих і наполегливих тренувань. Підтримати інтерес до виконання вправ допоможе постановка проміжних завдань.

2. Щоб  самостійно  виконувати  вправи  з  метою  вдосконалення або розвитку фізичних якостей, учень повинен уміти контролювати власні дії та оцінювати правильність їх виконання.

Треба навчитися оцінювати результати своєї самостійної роботи шляхом зіставлення досягнутого результату і запропонованого завдання. Низька оцінка діяльності має націлити учня на пошук (із допомогою учителя) причин невдачі  і внесення коректив у подальшу роботу.

3. Центральним моментом  навчання  самостійно  займатися фізичними вправами треба вважати набуття вмінь і навичок в організації та методиці самостійної діяльності.

Учні вчаться самостійно добирати вправи. Уже в молодших класах учителі дають кожному завдання: підібрати оптимальну для себе вагу обтяження для силової підготовки. Час від часу ці завдання повторюються, виходячи з нового рівня розвитку сили дитини. Далі учні визначають оптимальну кількість повторень вправи, темп рухів, довжину відрізків, тривалість виконання завдань.

4. Час від часу перевіряється вміння учнів визначати й оцінювати показники пульсу, а також інших прийомів самоконтролю.

Самоконтроль  —  систематичні  самостійні  спостереження  за зміною стану свого здоров’я, фізичного розвитку та функціональної  готовності  організму  в  процесі  занять  фізичними  вправами.

Дані  самоконтролю  використовуються  з метою регулювання  тренувальних навантажень, а також об’єктивної оцінки змін фізичного розвитку.

Доцільно навчити школярів користуватися вимірювальною апаратурою  (динамометром,  терезами,  секундоміром,  ростоміром,  спіромет  ром тощо), починаючи з молодших класів.

Дані самоконтролю поділяються на суб’єктивні (самопочуття, сон, апетит, працездатність, бажання займатися фізичними вправами, болі тощо) та об’єктивні (зміст тренування, вага, ріст, ЖЄЛ, динамометрія, ЧСС тощо).

Бажано вести щоденник самоконтролю. Дані самоконтролю дають змогу  оцінити  ефективність  самостійної  роботи  і,  за  необхідності, внести в неї відповідні корективи.

Формування у школярів звички самостійно займатися фізкультурою включає:

• виховання інтересу до занять;

•  озброєння  їх  знаннями  з  фізичної  культури,  фізіології,  гігієни людини і вироблення на їх основі переконань у необхідності систематично займатися фізкультурою;

• практичне навчання учнів щодня самостійно займатися фізичними вправами в режимі шкільного і позашкільного часу.