Відродження Олімпійських ігор сучасності

У другій половині XIX століття завдяки ство­ренню перших міжнародних федерацій і проведен­ню світових чемпіонатів та міжнародних зустрі­чей спорт стає одним із найважливіших елементів міждержавного спілкування, що сприяє зближен­ню народів.

За ініціативи барона П'єра де Кубертена, яку підтримали представники 12 країн на установчому конгресі у Парижі (1894), було створено керів­ний орган олімпійського руху — Міжнародний олімпійський комітет (МОК) і затверджено розро­блену бароном Олімпійську хартію (зведення пра­вил і положень МОК). Традиційно день 23 червня щорічно відзначають як Олімпійський день. Зго­дом Олімпійська хартія стала основою статутних документів Міжнародного олімпійського коміте­ту, в ній містяться опис і статут Олімпійського прапора, Олімпійського символу й Олімпійського девізу: «Citius, altius, fortius» («Швидше, вище, сильніше»).

1928 року була втілена ідея Кубертена — за­палювання Олімпійського вогню від сонячних про­менів (за допомогою лінзи) у храмі Зевса в Олім­пії і його доставления смолоскиповою естафетою на Олімпійський стадіон до церемонії відкриття Ігор за спеціальним маршрутом.

Відповідно до Олімпійської хартії, честь прове­дення Олімпійських ігор надається місту, а не кра­їні. Рішення про обрання столиці Олімпійських ігор приймається МОК не пізніше ніж за 6 років до початку Ігор.

Скачати з сервера:

Хроніка Літніх Олімпійських ігор

Хроніка Зимових Олімпійських ігор