Вивчення  фізичних  вправ  передбачає  послідовне  формування умінь та навичок виконувати окремі рухові дії. У чому ж суть рухових умінь і навичок? Що в них спільного і чим вони відрізняються? В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння:

1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). Його також називають умінням нижчого порядку;

2) уміння вищого порядку  (наприклад, уміння  грати у волейбол, боротися, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку — комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі розв’язання учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку також належать уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію — здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її складу. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів чуттів (зору, слуху тощо). Увага учня при цьому зосереджена на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають  їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів найефективнішого їх виконання, поступово приводить до вдосконалення і стабілізації  рухових  операцій,  окремих  елементів,  із  подальшим  їх  поєднанням у рухову дію. На перших етапах навчання рухові дії виконуються  уповільнено,  із  зупинками,  зайвими  рухами  та  помилками.

Учні виконують вправу нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням.

Завдяки збільшенню кількості повторень і корекції помилок виконання рухової дії поступово відбувається більш невимушено, плавно, стабільно  й  економно.  Вправа  поступово  автоматизується.  Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку.

У міру автоматизації рухової дії, свідомість учня звільняється від безпосереднього «дріб’язкового» управління нею. Вправа виконується під контролем рухового аналізатора (м’язового відчуття). Всі інші аналізатори, що брали участь в управлінні й корекції рухів, переключаються на контроль зовнішніх умов та результатів рухової діяльності. Це дає змогу переключити мислення на розв’язання інших завдань.

Проте  всі  довільні  автоматизовані  рухові  дії,  сформовані  на  основі свідомості,  будь-якої миті можна  взяти під  контроль. Отже,  рухова навичка завжди чітко усвідомлюється і може бути відтворена в уяві, мові, образі та практичному виконанні.

Рівень усвідомлення рухової дії, що вивчається, у різних учнів неоднаковий. Це суттєво позначається на швидкості та якості засвоєння ними вправи  та на  їх  здатності до  творчого використання  засвоєної вправи в життєдіяльності.

При володінні вправою на рівні навички, свідомість учнів виконує пускову  (початок  руху),  контролюючу  (фіксація  відхилень  від  правильного виконання вправи), корегувальну (заходи щодо виправлення помилок або виходу  із скрутних ситуацій) та гальмівну  (активне гальмування руху або перехід до іншої дії) функції.

На стадії формування навички поступово усуваються зайві рухи, вдосконалюється  міжм’язова  координація,  рухи  стають  точнішими у просторі, часі і за зусиллями. Рівень володіння фізичною вправою, якому притаманні перелічені характеристики, називають навичкою.

З окремих навичок формується уміння виконувати цілісну рухову діяльність, або уміння вищого порядку. Уміння вищого порядку в навичку не переходить, бо воно виявляється в ситуативних умовах і залежить від дій партнерів, суперників, зовнішніх умов тощо. Для уміння вищого порядку характерні варіативність і творчість діяльності, стійкість до несприятливих внутрішніх та зовнішніх умов, виконання дій на тлі втоми, висока індивідуалізація діяльності, здатність перебудовуватись у ході діяльності.

Аналіз  участі  свідомості  у формуванні й  закріпленні  рухової  дії дає змогу виділити три фази усвідомлення цих дій:

1) мала усвідомленість унаслідок «туманного» уявлення про рухову дію;

2)  відносно  повна  усвідомленість  рухової  дії  та  окремих  рухів унаслідок формування цілісного уявлення про вправу і розвитку здатності диференціювати параметри руху;

3) часткова усвідомленість як наслідок автоматизації рухової дії та переключення уваги на умови виконання.

Характерними рисами умінь на початку їх формування є надмірна мобілізація вольових зусиль, емоційна реакція на новизну, наявність невпевненості, а іноді й страху, що призводить до захисних рухових реакцій, скутості та зайвих ізольованих рухів. Контроль за діями здійснюється за рахунок зору та слуху. М’язове відчуття лише формується. Уява про вправу уточнюється здебільшого за рахунок зовнішнього зворотного зв’язку. Сконцентроване в часі багаторазове повторення вправ створює умови для аналізу рухових дій, що виконуються, їх порівняння з попередніми спробами. Тому їх виконання має бути свідомими спробами відтворення змісту вправи, що розучується.

Подальше  виконання  вправи  знімає  почуття  невпевненості  та страху. Поступово усуваються захисні рухові реакції, що заважають правильному виконанню вправи. Помилки у виконанні ще можливі, увага напружена і концентрується переважно на окремих рухах. Переключення  уваги  на  зовнішні  обставини,  партнерів  тощо  погіршує якість дії або призводить до невиконання вправи.

Поступово вміння переходить у навичку. Контроль за діями здійснюється переважно за рахунок пропріорецептивних сигналів. Проте при цьому зоровий контроль  залишається як регулятор  і за потреби учні його використовують.

У міру  оволодіння  руховими  діями  роль  свідомого  контролю  за ними  зменшується: дія контролюється  або при помірній  зосередженості, що чергується з короткими відволіканнями уваги, або при поверховій зосередженості (швидкий контроль дій без глибокого осмислення). Думка, що навичка  здійснюється без участі  свідомості  і що управління  виконанням  вправи  на  рівні  навички  переходить  з  кори в підкірку, на думку вчених, хибна.

Отже, окремі складові (рухи) складної рухової дії після її засвоєння  можуть  відтворюватися  при  послабленому  контролі  свідомості, при згорнутому контролі, тобто слабо або зовсім не усвідомлюватися. Водночас  не  усвідомлення  окремих  частин  навички  не  означає, що вона виконується без контролю свідомості.

Усвідомленість або неусвідомленість дії загалом (або її частин) не виключає  і не порушує свідомого управління виконанням вправи на рівні  навички.  Якщо  будь-який  рух  рухової  дії  не  усвідомлюється  в процесі  її виконання, це означає, що свідомість  (увага учня) переключена не на рух, а на оточуюче середовище (переміщення суперника або партнера, контроль за переміщенням приладу тощо).

При формуванні умінь вищого порядку учень навчається змінювати  (варіювати)  деталі  техніки  виконання  спортивної  вправи  для того,  щоб  домогтися  максимального  результату  при  зміні  умов діяльності.