Фізичне навантаження та відпочинок як фактори впливу на фізичний розвиток

Навантаження — це певна величина впливу фі­зичних вправ на організм людини, яка їх виконує. Величина навантаження залежить від його об­сягу та інтенсивності. Під обсягом навантаження розуміють тривалість виконання фізичних вправ і сумарну кількість фізичної роботи, що викона­на протягом певного часу (за одне заняття, тиж­день, місяць та ін.). Інтенсивність навантажен­ня — це сила впливу фізичної роботи на організм людини, її напруженість і ступінь концентрації обсягу навантаження в часі.

Навантаження може бути:

а)    стандартним (практично однаковим за своїми зовнішніми параметрами (швидкості та темпу рухів, величини обтяжень та ін.) у кожен мо­мент впливу);

б)    змінним (варіативним), що змінюється під час виконання вправи.

Навантаження може бути безперервним (під час виконання вправи відсутні паузи відпочинку) або переривистим (між повтореннями тієї самої вправи або різних вправ є інтервали відпочинку, що забезпечують відновлення рівня працездатнос­ті, що знизилося внаслідок роботи).

Навантаження в руховій діяльності поєднує в собі фізичне та функціональне навантаження під час виконання різних рухових дій. За визначенням JI. П. Матвеева, воно має внутрішню та зовнішню сторони. Під фізичним навантаженням слід розу­міти певну величину виконаної у певний спосіб фізичної роботи, що виражена в динамічних, про­сторових і часових характеристиках. Щойно лю­дина починає виконувати будь-які рухові дії, то її організм починає функціонувати з напруженням, тобто виконання будь-якого виду рухових дій за­вжди супроводжується певними функціональними зрушеннями в організмі.

Функціональне навантаження — це інтеграль­на величина, що відбиває психофізіологічні, сома- тофізіологічні, біохімічні та інші зрушення, що спричиняють підвищений рівень функціонування систем організму, а також певні величини енерго- витрат.

Фізичне навантаження неможливо вивчати окремо від тих зрушень, що відбуваються під його впливом в організмі. Плануючи фізичне наванта­ження, слід передбачати певні адаптаційні реакції організму, а також — певні зміни в органах і си­стемах організму.

Виконання будь-якої рухової дії чергується з відпочинком (інтервалом, паузою, фазою роз­слаблення), тому що людина не може безкінечно виконувати фізичні вправи. Навіть під час трива­лої безперервної роботи, коли відсутні спеціальні інтервали відпочинку, останній завжди має місце у вигляді фаз розслаблення.

Відпочинок — це стан відносної або абсолютної бездіяльності, що є наслідком попередньої ціле­спрямованої активної рухової дії (фізичної робо­ти), метою якого є забезпечення відновлення й під­вищення функціональних можливостей організму, що необхідні для продовження фізичної роботи в заданих режимах без зниження її ефективності. Відпочинок має місце під час безперервної цикліч­ної рухової дії, що проявляється в неявній формі як сукупність фаз розслаблення, що чергуються з фазами напруження, а також між окремими по­рціями рухових дій. Тому можна визначити дві форми прояву відпочинку: очевидний (як після- робочий інтервал відпочинку) і прихований (як післяробоча фаза розслаблення).

Визначають три види очевидного відпочинку: активний, пасивний і комбінований.

Активний відпочинок — це відпочинок, під час якого людина займається цілеспрямованою діяльністю, яка за змістом відрізняється від по­передньої фізичної роботи. Він може мати три різновиди — руховий, неруховий і змішаний як різні сполучення двох попередніх. Під час актив­ного відпочинку рухового характеру завжди є ці­леспрямована рухова діяльність. Під час актив­ного відпочинку нерухового характеру спортсмен займається іншими видами діяльності (науково- теоретичною, художньо-естетичною, навчальною, виробничою та ін.).

Пасивний відпочинок — це відпочинок, під час якого відсутня цілеспрямована рухова діяльність. Він може бути природним і штучним. У першо­му випадку відсутні будь-які впливи на людину, у другому — людина, перебуваючи в стані віднос­ного спокою, відчуває на собі активний вплив фізі­отерапевтичних (баня, сауна, масаж та ін.), психо­фізіологічних (гіпноз, аутогенне тренування, елек­тросон та ін.) і фармакологічних (стимулювальні засоби, вітаміни, спеціальні напої та ін.) засобів.

Залежно від того, у якій фазі відновлення пра­цездатності здійснюється чергове виконання впра­ви, розрізняють такі типи інтервалів відпочинку: субкомпенсаційні (неповні); компенсаційні (по­вні); понадкомпенсаційні (екстремальні); постпо- надкомпенсаційні (довгі).

Тривалість інтервалів відпочинку між занят­тями залежить від тренувального навантаження. Відпочинок повинен забезпечувати повне віднов­лення працездатності до вихідного рівня або ж до фази понадкомпенсації (понадвідновлення). Тренування у фазі недовідновлення неприпустимі для занять оздоровчою фізичною культурою. Чим більшим є тренувальне навантаження, тим трива­лішими повинні бути інтервали відпочинку.

Принципом систематичності й послідовності визначається необхідність системного чергування фізичних навантажень і відпочинку. Ефективною може бути лише така система, що забезпечує по­стійний взаємозв'язок між окремими заняттями. Невеликі навантаження або тривалі інтервали від­починку між заняттями не сприяють тренованос­ті. Занадто великі навантаження та короткі інтер­вали відпочинку між заняттями можуть призвести до перевищення адаптаційних можливостей орга­нізму й до перетренованості.

Навантаження та відпочинок повинні чергува­тися таким чином, щоб кожне наступне заняття відбувалося «слідом» за попереднім, поглиблюючи та закріплюючи позитивні фізіологічні зрушення. Отже, послідовністю дискретних тренувальних за­нять створюється безперервність тренувального процесу.